Дивні сни про козака.

[wert]

Я інколи бачу дивні сни, котрі гармонійно перетікають в слова. Досить часто ці сни схожі на мандрування часом, не знаю куди саме, в минуле чи в майбутнє. Одна з самих цікавих моїх мандрівок,- це дотик до світу козаків. Я ніби поринаю, з головою в чарівний світ, де саме зараз відбуваються незвичні історії з незвичними людьми, вони себе називають -характерники.
В цій темі я буду розповідати ці дивні історії, користуючись українською мовою. Я просто не в змозі перекладати на російську мову так, щоб не втрачати зміст і чарівність цих загадкових історій.

[wert]

...Андрійко ходив по табору козаків і дививсь на все широко відкритими очима. Він вперше приїхав на Січ, але з самого дитинства його зачаровували розповіді про козаків, про їх походи, про їх дивні подвиги... Особливо його захоплювали дивні оповіді старих дідів про незвичних козаків, котрих вони називали "характерники". В це було неможливо повірити, але також було важко повірити в те, що діди посто вигадують ті історії.
Вже наближався вечір, і Андрійко помітив що в одному місці збирається натовп, йому також стало цікаво і він пішов туди.
Горіло вогнище, кругом якого дивно ніби ходив, ніби пританцьовував якийсь дід, навіть і не зовсім дід, дивлячись на те, як він рухався кругом вогнища. Щільним кільцем стояли козаки , дивлячись на цей танець. Андрійко протиснувся якомога ближче до багаття, він помітив в кругу свого друга, Василя, з яким він приїхав сюди.
Раптово дід зупинився і почав повільно рухатися по колу, ніби приглядаючись до кожного , хто стояв , спочатку лиш тихенько бубнячи собі щось під ніс. Потім він розпрямився, і голосно сказав:
-Так що, є серед вас хоч хто-небудь, хто в змозі захищати свою честь?
Андрійко помітив, як старіші козаки ніби зімкнулись і стали єдиним цілим, в них змінився погляд, і зараз неможливо було їх впізнати, - вони стали немов одна непохитна мовчазна скеля. Дід продовжував:
-Що, невже немає нікого? невже тут тільки ті, хто себе полюбляє називати козаком, а коли справа доходить до боротьби то зразу же біжить кликати маму? Що невже тут зібрались одні маленьки пісюни?
Андрійко здивовано озирався навкруги, пробуючи зрозуміти, що відбувається, в це неможливо було повірити, що якийсь старий майже в центрі табору козаків обзиває їх пісюнами. Дивно, але старіші козаки взагалі нічого не робили, вони і надалі виглядали як одна непорушна скеля, за їх поглядом взагалі нічого неможливо було побачити. Дід продовжував:
-Чому ви зібралися тут? Щоб вихвалятися один перед одним, які ми сильні і могутні козаки, а коли вас назвуть пісюнами, то покірно похилите голову і стерпіте все?..то ви дійсно пісюни..
Андрійко вже вирішив вийти в круг, як помітив, що його побратим Василь вже вийшов. Він був на цілу голову вищий і дуже сильний, ще не було такого , хто зміг би побороти Василя.
-Діду, ти мабуть захворів, коли верзеш таке. Якщо не перестанеш, то я тебе просто торкнусь і тобі прийдется місяць збирати свої кісточки.-Василь це сказав гучним голосом.
-Пісюн, який навчився розмовляти,- дід сказав, і якимсь неймовірним способом опинився позаду Василя і дав йому під зад ногою. Василь, зовсім не пробуючи ніяк захиститися, потихеньку гепнувся лицем об землю, дід продовжував:
-Пісюнчику, йди до мами, поклич її, поплач, вона прийде і дасть тобі цицьку, клич маму, пісюнчик...
Андрійко помітив, як набухли вени на скронях Василя, але він так і не зміг поворухнутися... дід і далі стояв біля Василя і говорив:
- Поплач, поплач, прийде мама і допоможе тобі, давай пісюнчику, роби те, що що вмієш робити, хникати і кликати маму...
Раптом Василь дійсно почав схлипувати, немов маленька дитина, дід дав йому ще одного пенделя під зад, і Василь поповз із кругу.

[wert]

Андрійко зрозумів, що цей дід,- це і є характерник. Його не можливо перемогти поодинці, тому навпевне і стали таким дивним способом старіши козаки. Дід продовжував:
- Так що, невже тут зібрались тільки одні пісюни? Навіщо вам це, повертайтеся додому, там є мама, є цицька, і ви зможете розповідати про себе гарні історії... Ніхто не в змозі захищати свою честь?
Андрійко відчув дивну хвилю, яка накрила його, і він вийшов в круг сказав:
- Я буду захищати свою честь.
-Ось і ще один пісюнчик- дід підійшов впритул і просто махнув рукою. Андрійко відчув, як йому ніби обухом вдарили по голові, він побачив, що лежить на землі, його нудить, він ледве ледве чув, як дід говорив:
- Йди до мами, поплач, попроси в неї цицьку, вона тебе заспокоїть, повзи до мами, пісюнчику...
Андрій спробував піднятися. Це було неймовірно важко, його руки і ноги не слухалися його, ніби він знаходився в багнюці. Стояла тиша, поки він нарешті зміг піднятися і ледве чутним голосом сказати:
-Я буду захищати свою честь.
Дід підійшов і просто пхнув його ногою під зад. Андрійко гепнувся об землю, як мішок.
- Пісюнчику, ти ж вже ж накакав в свої шаровари, повзи до мами, повзи за цицькою....
Андрійко відчув, як дійсно він обкакався і обпісявся, цей сморід вдарив йому в ніс, на очі навернулись сльози, неймовірно сильно захотілося закричати , заволати до безпамятсва, щоб зникнути звідси, щоб все зупинилося. Він з великими труднощами памятав, де він зараз, і чому він в цьому крузі. Стояла мертва тиша. Анрійко дуже повільно витягнув праву руку, і постарався на неї спертися. На це знадобилося неймовірно багато часу, коли він підняв голову, йому стало зле, і його знудило, прямо йому на груди. Він майже втратив свідомість, але спробував випрямити і іншу руку, щоб і далі підніматися. Він лежав в смердючій багнюці з його фекалій і блювотині. Дуже повільно, в повній мертвій тиші, Андрій спочатку звівся на дві руки, потім піднявся на одну ногу, потім на іншу, і повільно розпрямився. Він хитався, тримаючись невідомо як, було відчуття, що він прямо зараз втратить свідомість і впаде. Дуже слабким голосом, ледве чутно він сказав:
-Я буду захищати свою честь
Здавалося все зупинилося. Не було чутно ні єдиного звуку, тільки відблиски багаття створювали дивні тіні. Дід уважно роздивлялвся Андрійка, котрий хитаючись , все ж стояв на ногах. Раптово дід, повернувшись до козаків, сказав:
- Помийте і перевдягніть його, і віднесіть в мій курінь.
В цей момент непорушна скеля з козаків розпалася, два козака підхопили Андрійка і понесли до річки. Всі непомітно і швидко розішлися.

[wert]

На другий день відбулася розмова Василя зі старшим побратимом.
-Це що за дід у вас тут живе?
- А що.. гарний дід, нам подобається.
-А як він так мене, я ж взагалі нічого не памятаю.
-А що ти памятаєш?
-Як я вийшов в круг і хотів його заспокоїти, а далі все ,... далі памятаю, що лежу в річці.. стало холодно і я вискочив на берег.
-Так і було.
- І ви що терпіте, як він вас обзиває?- здивованно запитав Василь.
-А ти що хочеш , щоб ми всі так як ти, ..лежу в річці, холодно і вискочив на берег. Ти ж попробував йому пояснити, що йому не можна так діяти... так ні, вийшло, що йому можна.
- А навіщо він це робить?
- Ну уяви собі, що не відбулося б цієї історії. Тоді ти б можливо попався в таку халепу з кимось іншим, нашим ворогом, котрий тебе не просто відправив в річку, а вбив би. А так, ти побачив, що якись, з вигляду старий дід, може назвати тебе пісюном, ба, навіть серуном, і навіть іншими поганими словами,- а тобі всеодно краще залишатися в кругу побратимів, бо якщо ти вийдеш з кругу, то далі ти дійсно станеш пісюном ба, навіть серуном.
Василь відчув, що не за які коржики не залишиться з дідом наодинці, навіть коли його дід як завгодно обізве, він буде залишатися серед побратимів. Він на якомусь рівні відчув, єдиний захист, це бути єдиним цілим, серед свох побратимів.
-Може ти ще раз хочеш спробувати пояснити діду, що йому не потрібно там щось говорити?- запитав з хитрою посмішкою побратим.
-Та ну його, я до нього взагалі не буду підходити, хай говорить..та і робить що хоче. А як там Андрійко?
-А це взагалі дивно, так як це вперше, що хтось зміг піднятися вдруге, зазвичай, або зразу ж втікають, або просто втрачають свідомість і нічого не памятають...
Ти думаєш чому ми всі стали щільним кільцем, і так себе вели? Тому що всі ми мудрі і розумні?
-Чому?,- з цікавістю запитав Василь.
-А тому, що більшість з нас уже попісяла і покакала тоді, коли цього ми не хотіли, і нам вдалося запамятати це. Тому щоб не пісяти тоді, коли нам це не потрібно, ми при зустрічі, з дідом ( та і з іншими такими), стаємо в круг і діємо всі однаково. Ми могли що небудь зробити з тим дідом, якби всі одночасно гуртом кинулися на нього..
-І що? -збудженно запитав Василь
- Пробували, він кудись пропадав, а ми швиденько ставали знову в круг. Добрий дід, він не завжди такий. Хтось мені розказував, що раніше він також був козаком, потім зник , на довго зник, а потім появився серед нас. У нього є свій курінь і декілька помічників. Що він робить, майже ніхто не знає, але батько кожен раз перед походом приходить до нього радитися.

[wert]

Одного разу молодий козак на ймення Юхим довго блукав по табору, все роздивляючись. Нарешті його терпець урвався і він вирішив запитати. Побачивши одного зі старших побратимів він сказав:
-Послухай, розкажи мені як це можна зрозуміти. Тут скрізь валяються дорогоцінності, золото, ніби то щось звичайне, ну ніби то посуд, чи взуття. Ви що не цінуєте золото?
-Я ще не бачив козака, який би не цінував золото- засміявся старший.
-Так чому воно у вас валяється скрізь? Цьому ж повинно бути якесь пояснення.
-А як повинно бути- з цікавістю запитав старший побратим.
-За звичай, коли людина щось цінує, то вона ту річ зберігає, тобто тримає в надійному місці.
-Ах ось про що ти. І чим же не надійне те місце в якому лежить золото і прикраси?
-Так кожен же бачить, де воно лежить, тобто кожен, хто захоче, зможе його взяти- впевнено відповів Юхим.
Старший побратим почав крутити головою, потім витягувати шию, немов хоче побачити щось цікаве і врешті решт запитав:
-Ти бачиш ще когось в нашому таборі, крім козаків?- запитав старший з цікавістю.
-Ні, той що? Невже всі козаки такі чесні, що кожен кожному може довіряти?- з недовірею запитав Юхим.
-Я тобі покажу, пішли зі мною- і старший повів Юхима до курінного. Там він звернувся до командира і сказав, що Юхим хоче знати, чому ніхто не ховає золото, і пішов геть. У курінного був гарний настрій і він вирішив сам пояснити.
-Хлопчику-по батьківські звернувся курінний- цьому дивному відношенню до золота навчив нас Дід. Раніше кожен козак тримав своє золото в своєму схроні, кожен якось ховав те золото від інших. І ось, одного разу ми всі побачили, что золота... НЕМА. Його просто не стало, однієї ночі, у всіх. Це дуже не сподобалось, всім, ми були ладні вбити будь кого, якби могли довести, що саме він вкрав наше золото. Не знаю, як це йому вдалося, але старий дідуган зумів поцупити все золото і сховати його так, що неможливо знайти. Звичайно ми здогадалися, хто так міг зробити, і пішли гурбою до нього .
Ми всі рішуче обступили його курінь, и покликали , далі сказали щоб він віддав наше золото , що ми знаємо що саме він і поцупив те золото. Дід нас вислухав, а потім засміявся і відповів, що нам просто приснилося, що у нас було золото... і пішов у свій курінь- тут курінний впав на землю від сміху.-Спочатку ми думали, що дід просто не хоче віддавати золото, потім ми думали що він так пожартував, і ось винесе наше золото, а потім ми зрозуміли, що він не жартує. -Тут не витримав Юхим
- Як це приснилося, що золота справді не було?
- Золото було, але поскільки кожен ховав від інших те золото, своє, то ніхто крім самого козака і не бачив того золота.
-Щось я не розумію цього- занепокоєнно відповів Юхим.
- Коли ти кажеш, що в тебе щось пропало, чи вкрали його, то інші повинні знати, що воно у тебе було. Дідуган нам просто сказав, что у нас не було золота, він же взяв те золото, що було заховане. Я ж наприклад не знаю, яке золото у тебе заховане, і чи взагалі воно у тебе є. Може насправді дідуган правий, і тобі просто здалося, що у тебе є золото, а насправді його не було, ти просто уявляв, що воно є... то ж ніхто крім тебе не бачив того золота.
-А хіба не можливо вкрасти те золото, що не ховають?
-А хто це може зробити?
-Дід?
- Дід не обманює, йому це не потрібно. Я навіть сам вже не впевненний, що у мене дійсно було те золото, що я ховав, може дійсно мені це привидилося, ніхто крім мене не бачив того золота.
-Ну добре, а хтось інший, ну якись козак?
-Хлопче, ти що з глузду зїхав, невже ти не бачиш які козаки?
-Що чесні?
-Ні, вони злі, і серед них немає таких дурних, які вирішать у козаків вкрасти щось...

[wert]

В конце 90-х годов прошлого века в передаче Юрия Макарова (был такой ведущий на канале "1+1") "Телемания" киевский историк, фамилии которого за давностью лет я уже не помню, нашел в архивах один документ. А внимание на него он обратил лишь потому, что документ, как он утверждал, был написан кровью. Сначала шла молитва Господня "Отче наш", а затем приблизительно такой текст: "Мы, характерники Сечи Запорожской, проклинаем в седьмом колене род Галаганов". В конце передачи было сказано, что экспертиза подтвердила — документ написан кровью.

...

Предок фамилии Галаганов, Иван Галаган, был казаком местечка Омельник (XVII в.). Его сын, полковник Чигиринского полка Игнатий Иванович Галаган, за храбрость и верность от Петра I вместо прежде бывших у него маетностей, которые отданы в польское владение, в 1686 году пожалован деревнями и на оные грамотою; а в 1728 году Пётр II пожаловал Галагана грамотой на прилуцкое полковничество.

В 1740 году на место Игнатия Галагана определён прилуцким полковником сын его Григорий Игнатьевич Галаган (1716—1777). Со смертью сына Григория Павловича Галагана (1819—1888), Павла Григорьевича (1853—1869), род Галаганов прекратился.

Хвиля.