Михайло Стельмах
Добавлено: Вс ноя 03, 2013 11:13 pm
Я коли вчився в університеті, у мене був знайомий, який дивно розмовляв на українській мові. Дивно, тому що було приємно слухати його розповіді. Всі інші знайомі,- все звичайно. Я одного разу запитав, де він навчився так красиво розмовляти, на що він відповів, що просто читав книги, і запропонував мені прочитати книгу Михайла Стельмаха,"Чотири броди". Я посміхнувся, я памятав що ця книга була в шкільній програмі, а там за моїми згадками, взагалі нічого гарного бути не могло. Мій друг наполягав на своїй пропозиції, і я вирішив спробувати.
Я відчув, як окунувся з головою в щось невідоме...
За татарським бродом коні топчуть яру руту і туман. За татарським бродом із сивого жита, з червоного маку народжується місяць, і коло козацької могили, як повір'я, висікається старий вітряк.
А в татарському броді глухо бухикають весла: похилі, неначе давнина, діди ледь-ледь снують на човнах-душогубках, і не знати, що вони виловлюють - рибу чи далеку минувшину, бо тут, над берегом, і соняшники, немов щити, бо тут, над водою, і комар дзвенить, як ординська стріла, бо тут і досі хвиля вимиває зотлілий посів зотлілого часу: чиїсь таляри, чиїсь щерблені стріли і щерблені кості.
Я відчув, як окунувся з головою в щось невідоме...