В темному, темному лісі...

[wert]

Коли я був зовсім маленьким, таким, який під стіл пішки ходив, то я полюбляв увечері дивитися у вікно. Навіть зараз не розумію, що я там видивлявся, була ж глуха ніч, так ні, кожен вечір я сідав біля вікна и дивився у повну темінь.
Спочатку мама і тато сміялися з мене, а пізніше я краєм вуха почув , як вони радяться.
- Він може так і ляк зловити, потрібно щось зробити.
- Що ж тут зробиш, він же не розуміє і не слухається.
- Потрібно його ледве-ледве налякати, то напевне він і полишить цю справу.
І дорослі потупцювали в сусідню кімнату...

[wert]

Далі у мене існує цікава згадка про той вечір. Спочатку з кімнати вийшов дядько Славік, і нібито зовсім випадково захотів покурити , і не вдома. За звичай ніколи ні тато ні дядько не дивилися де вони знаходяться, просто підпалювали цигарку. Дядько потупцював спочатку в ганок, а потім і на двір. Дивно, але я бачив, не знаю як, куди саме і як саме йде дядько. Він спочатку пішов до хвіртки, а потім крадучись йшов саме до того вікна, де я і полюбляв сидіти.
Майже одночасно з кімнати появилися мама, тато і бабця, стали всі разом, геть як у клубі, коли мають співати, і почали казати дивні слова, по черзі. Я засміявся. Тут тато сказав:
-Ось, дивись, дивись- показуючи на вікно. Я повернувся і побачив пальці, які шкребуть скло. Та частина мене, яка бачила дядька Славіка, бачила, що це саме він , присів біля вікна і шкрябає скло. Але була і інша частина, яка все повторювала що це страшно. Я знову засміявся....

[wert]

Ще до початку школи я дуже боявся туди йти. Думки були прості, наприклад запитає мене вчитель щось, так я ж не знаю, і ось, все, двійка. Я добре бачив, що існує багато всього, чого я не знаю, і що вчитель саме так і робить, запитує про те, про що учень не знає. Звичайно були і такі старші знайомі, котрі розказували , що їм ставлять пятірки, але я ж бачив, що вони обманюють, а якщо в якийсь раз їм дійсно поставили пятірку, то це для мене було ще більшим дивом. Я взагалі не розумів, за що саме їм поставили пятірку.
І ось я пішов до школи. В першому класі я став відмінником. Такого підступного удару я не очікував.
Через декілька років вдалося зробити так, що я забув, що дуже мало знаю. Я же відминник, це означає, що я знаю на відмінно.

Одного разу , вже як сім років я ходив в школу і на відмінно навчився думати, что я знаю на відмінно, я почув , як одна вчителька, яку я вперше бачив, розмовляє. Я не міг зрозуміти, що це таке, її мова була настільки гарною, що я просто дививсь на неї, як зачарований. Що ж це за мова? Я ще більше здивувався, коли зрозумів, що розумію про що говорить вчителька.... тобто я знаю цю мову. Напевно вчителька помітила мій відкритий рот і великі очі, тому що посміхнулась і продовжила вести урок.
Дивно, але я не помітив, що ще хтось так зреагував, як я. Серед нашого класу всі були однакові, тобто всі відмінники, цікаво, а вони знали , що вони знають ту мову, на якій розмовляла вчителька?

[Шаварш]

Сьогодні по телевізору:

Хто не ходить в ліс, той не може заблудитись".

[Нейрохирург]

здається що години не слухають; навідь смішно, чи буває, коли людина створила і все навкруги слухає і відповідає, підтримує..

[Нейрохирург]

Самотність, незвичайно.
СаМе та .. чи зовсім не та.
Дівчина з іншого житя благала зустрічі зі своєю душою.
Звір, якого вона так чикала все не виходить, але ж чому не сумує вона, тому що благає..
Тихо навкруги, тихо і тільки вітер інколи порушує це
Чарівне це відчуття.